Чому радикальне подорожчання пального не змінить високе автомобілекористування у наших містах

Отже, перехід війни із країною-агресором, російською федерацією, у гарячу фазу, продовжує випробовувати нас на міцність. Виявилося, що державне регулювання цін на пальне та порушені логістичні ланцюжки – це поняття більш ніж несумісні між собою. Тому, з однієї сторони, маємо наразі дефіцит пального, а з іншої – його значне подорожчання. У звʼязку із цим, багато хто почав передрікати неминучий розквіт розвитку велосипедного транспорту, пішої мобільності та громадського електротранспорту у містах України, і перетік, відповідно, автомобілістів на ці сталі види міської мобільності. Заторів, кажуть, стане меньше, а велосипедистів, пішоходів та пасажирів у метро, трамваях і тролейбусах, відповідно, значно побільшає. Але чи дійсно так буде, що за рахунок енергетичної кризи ми, як побічний ефект, отримаємо сталу європейську міську мобільність? Коротка відповідь: ні, не отримаємо. І давайте це обговоримо!

Ми вважаємо, що заторів протягом наступних кількох місяців дійсно стане меньше. Але відбудеться це, скоріше за все, не за рахунок зменшення показника автомобілізації чи автомобілекористування, а за рахунок зниження економічної активності населення і, відповідно, зменшення кількості поїздок у перерахунку на кожного містянина.

Автомобілізація – це кількість автомобілів на 1000 мешканців. Вона, скоріше за все, буде тільки зростати, не зменшуватися. Виступаючи за розвиток громадського транспорту, ми маємо констатувати, що для багатьох із викликів війни більше підходить транспорт індивідуальний, перш за все за рахунок своєї гнучкості. Це, на жаль, можуть підтвердити багато маріупольців… 🙁 Тому українці продовжать купувати автомобілі, вживані, із Європи та США, неодмінно із пільговим розмитненням, що, запевняємо вас, держава надасть у відповідь на значний соціальний запит. І ніякий Гетьманцев цього не зупинить. Українці – хлопці та дівчата передбачливі і для почуття безпеки та свободи, будуть віддавати перевагу наявності справної та заправленої автівки перед їх домом, щоб в разі чого, вскочити та евакуюватися, або, в якості волонтерів, допомогти вирішити ту чи іншу задачу. Тому авт, дизельних та бензинових, буде ставати більше.

Наявність автівки неодмінно буде провокувати її використовувати. Це називається автомобілекористування. Це кількість поїздок користувача, що здійснюються на автомобілі, до загальної кількості всіх поїздок користувача. Вимірюється у %. Останній зафіксований нами показник автомобілекоритування в Києві склав 88%, у європейських містах він, як правило, варіюється в середньому віз 30 до 50%.

Однак, це буде суттєво дорожче, ніж було до війни. Втім, в нашому автомобілекористуванні більше ірраціонального, ніж раціонального. Ціна тут точно не є домінуючим фактором вибору. Якщо зробити елементарні грубі розрахунки TCO (total cost ownership, тобто загальна вартість володіння) для автомобіля, то це може виявитися сюрпризом для багатьох.

Отже, стан справ для автомобіліста такий: нехай автомобіль коштує 10,000 умовних одиниць (нехай це будуть євро). Нехай через три роки експлуатації він/вона зможуть його продати за 4,000 євро. Отже, щороку володіння коштуватиме 2,000 євро. Однак, ще у автомобіліста буде обов’язкове страхування (50 євро на рік); необов’язкове, але дуже бажане КАСКО (500 євро на рік); пальне (при пробігу на рік 10 тис. км та витраті 10 л на 100 км, це буде 1000 л пального, тобто ще 1000 євро на рік, до подорожчання); ТО щороку по 100 євро; миття раз на сезон це ще 40 євро на рік; оплата паркування (ось давайте по чесному!), скажімо, 2 євро за будний день, разом 500 євро за рік. Напевно, це ще не всі можливі витрати, проте, підіб’ємо остаточний підсумок: 4190 євро на рік! 

Якщо наш середній київський автомобіліст їздить 250 днів на рік, по 2 середні години на день, це виходить 500 годин на рік. Навіть якщо помножити цю величину на 2, намагаючись взяти до уваги поїздку на море і ще більшу можливу кількість переміщень за день, так само як і більше часу в дорозі, то вийде, що 1 година на автомобілі коштує для автовласників не менше 4 євро! Це вже більше 120 грн. на годину. А ще є багато “ще”: більш дорогі автомобілі, додаткові ризики (бути винуватцем ДТП, наприклад), всяка гума, і так далі, і тому подобне.

Подорожчання пального, вірогідно, збільшить суму з умовних 4 євро до, скажімо, 5, тобто на 25% максимум. Це багато, це дуже багато, але це не визначально. Явно фактор ціни не є домінуючим, коли людина в Україні вибирає поїздку на авто, замість громадського транспорту, який, до речі, в Києві все ще коштує біля 0,25 євроцентів за умовну 1 годину.

Тому, подорожчання пального збільшить TCO, але не в 2 чи 3 рази, а на чверть чи третину.

Крім того, не варто забувати, що попит на громадський та велосипедний транспорт буде залежати від пропозиції: кількості рухомого складу, наявності місця для сидіння чи хоч стояння, його швидкості, та зручності маршрутів, а також наявності звʼязаної та безпечної велоінфраструктури, відповідно. Все це не зʼявиться саме по собі, тільки від того, що паливо подорожчало. А їздити не завдяки, а всупереч – надзвичайно втомлює. Тому навіть якщо б ціна відігравала суттєву роль у виборі режиму мобільності українців, що обирають між автомобілем та іншими її видами, то для них не знайшлося б місця, крім хіба що пішохідної. Але, як би ми не любили ходити пішки, економіку та інклюзивність так нам не побудувати.

Втім, як ми вже сказали, заторів поменшає. Різні економісти прогнозують втрату нами принаймні третини ВВП до кінця року. Працюючи із транспортними моделями, ми помітили, що кількість добових поїздок на містянина жорстко корелює саме з рівнем ВВП. Менша економічна активність населення означає меншу кількість поїздок.

Так, заторів стане менше, але не за рахунок подорожчання пального та розквіту європейської мобільності, а за рахунок зменшення нашої економіки. Це погана новина. Хороша новина в тому, що ми будемо дуже швидко відновлюватися після війни і вже за кілька років після Перемоги, побачимо звичні нестерпні затори на дорогах наших міст. До речі, це гарний шанс: підготуватися до цього за рахунок швидкого розвитку велосипедної інфраструктури та електричного громадського транспорту.

І наостанок: всі ми прагнемо знекровлення економіки ворога за рахунок нафтогазового ембарго агресору від Європи. Це означатиме, що європейці, що не настільки ірраціональні у своєму автомобілекористуванні, будуть вимушені їздити автомобілями ще менше ніж раніше. Тобто, умовно ми хочемо, щоб європейці більше “катали на вельчиках”, щоб при цьому ми більше їздили на їх старих автах. Хіба це справедливо? Нумо покажемо їм приклад – як треба робити сталу міську мобільність назло ворогу!

One thought on “Чому радикальне подорожчання пального не змінить високе автомобілекористування у наших містах

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *